Пам’ятаєте анекдот третьому еміграції? Що спільного у наркомана і єврея? І той, і інший хочуть потрапити у «вену». (У другому випадку, зрозуміло, з великої літери.)

Я давно хотів потрапити до Відня. Знав, що – дуже гарне місто, не кажучи вже про «тіні, захаращуючі уяву»: Моцарт, Бетховен, Шуберт … Фрейд … Адольф Шікльгруббер, який надходив до місцевої академії до придбання псевдонім, Гітлер … Втім, щодо цього останнього імені Відень – ні звуку. Меморіальних табличок негідникам тут немає (на відміну, зауважимо, від Москви, де ще зустрічаються). А ось пам’ятник радянським солдатам, які визволяли Відень – є, і не знесений, і міститься вінцями в благоговійному порядку (на відміну, зауважимо, від стану в деяких новеньких оплоту демократії).

Однак – по порядку.

У Відні я опинився через кілька днів після відвідування турагентства «Ультрамар-експрес». Працюють там виключно гарні дівчата … я, здається, забув.

Наш перший трансфер закінчився в холі готелю «Фаворит», що стоїть на околиці австрійської столиці. Втім, віддаленість від центру бентежила нас недовго: за два кроки від готелю розташована станція метро, а до наших путівками додавалися картки «Vienna-card», кожна з яких давала право на проїзд всіма видами транспорту протягом 72 годин.

Перша проблема чатувала на нас біля входу в метро: ми ніяк не могли збагнути, кому пред’явити ці наші «проїзні» – і в підсумку, грішним ділом, поїхали «зайцями». А треба було всього лише прокомпостувати їх в автоматі на вході – автомат проставляє дату і час першої поїздки, а далі можна їздити, не вилазячи, хоч всі сімдесят дві години.

Віденське метро надзвичайно зручно: треба тільки зрозуміти, на якій станції ти знаходишся, а далі тебе ведуть колірні покажчики та схеми, розраховані, здається, на самих некмітливих. Принаймні, за чотири дні, проведених у Відні, заблукати в метро нам не вдалося ні разу. Єдине, що варто зробити з самого початку – запам’ятати назву кінцевої станції на вашій гілці, тоді ви не будете вигадувати, на яку з двох платформ вам іти. І не чекайте, що двері вагона відкриються самі – смикайте за ручку! Потяги віденського метро ходять рідше, ніж в московському метро, але зате за розкладом – а закінчують ходити трохи раніше, так що якщо бажаєте прогулятися по нічному Відні, не полінуйтеся заздалегідь вивчити графік, а то доведеться розщедритися на таксі, а воно тут дещо дорожче нашого .

Відень взагалі місто не дешевий; приємно, звичайно, коли біля входу в кафе тебе зустрічає портрет Моцарта, а меню стоїть на пюпітрі, але – три долари за маленьку чашечку кави?!. А втім, гуляти так гуляти! Я маю на увазі – по Відні. Від Моцарта, проте ж, нікуди не дітися.

У самому центрі, на вулиці Грабен, до вас обов’язково підійде юнак у камзолі і перуці – або дівчина в червоному сюртуку. Відповідно епохи костюма вас чекає запрошення на концерт вищезазначеного Вольфганга Амадея – або Штрауса. Будучи людиною легковажною, я вибрав Штрауса. Звичайно, можна послухати віденський вальс і в Москві, але, запевняю вас, це зовсім не те, що в палаці в Штадтпарк, де вальсами диригував сам маестро! Нині на його місці – з тими ж розсипаними по плечах чорними кучерявими волоссям, зі скрипкою та смичком, дуже високою часом диригентською паличкою – панує чарівна Естер Хофман. Не знаю, як диригував сам Штраус, не застав, але Естер та її оркестр прекрасні. Раджу не тільки слухати їх, але на них же і дивитися – по-перше, Естер та її музиканти молоді та артистичні, а по-друге, по секрету: дивитися на танцюристів, час від часу виходять на паркет зали, не варто точно. У Відні добре грають вальси. А добре танцюють на Бродвеї. Кожному своє. Втім, ми знову відхилилися. Отже, якщо ви вперше потрапили до Відня і навколо вас, на щастя, немає співвітчизників з екскурсоводом, моя вам порада: беріть бика за роги і виходьте з підземки на Штефанплац – там, де від площі з величезним величним собором починається вулиця Грабен. Це – самий центр міста. Звідси можна сміливо гуляти на всі чотири сторони, насолоджуючись архітектурою і просто життям. Вдень і ввечері вулиці тут заповнені гулящими, кожен другий з яких, зрозуміло, приїжджий. Слухати голоси віденського центру – прийняття для лінгвістичного вуха: яких тільки мов не почуєш! Включаючи, зрозуміло, і вітчизняну феню.

Наших у Відні (я маю на увазі постійно живуть) вистачає – навіть з’являється своя преса. А вже зарослий до очей, страшнувато виду дядько з балалайкою і самоваром для милостині – це святе! Натовп туристів навколо, величезний успіх пісні про Степана Разіна … Тут саме час покаятися. Одного разу ближче до ночі я – не скажу: з журналістського, а з цілком чоловічої цікавості – подзвонив в самому центрі Відня в двері, над якою вигиналася неонова красуня і написано було на чистому чомусь англійською «Night club». Ну цікаво мені було, згубний чи їхній західний вплив нашого вітчизняного, з Тверської.

Виявилося – те ж саме (тобто буквально те ж саме!), Тільки дорожче.

Відкрила мені дівчина, яка, як я згодом дізнався, називається бар-фрау. Крім цієї самої фрау у закладі перебувало дві дівчини сумнівної поведінки: пристрастна мулатка і кришталева блондинка. Біляву звали Кристина, і ми з нею, сидячи біля столика, мучили один одного нашими знаннями в англійській до тих пір, поки дівчина, звернувшись до бар-фрау, не сказала: «Наташа, один коктейль мені зроби!»

Кристину, як з’ясувалося, звали Оксаною, освіта вища медична, приїхала з Пітера. Бар-фрау – з тих же пір. Мулатка, слава Богу, з Південної Африки. Ось вам і весь австрійський розпуста. До речі, нинішню роботу свою Оксана вважає за те саме, що і акторськ , що загалом справедливо, бо там і тут в основі – симуляція пристрасті. Ось тільки платять актрисам менше.

«У нумера» ми не ходили – по-перше, страшенно дорого (я поцікавився), а по-друге, Кристина-Оксана з такою щирою радістю говорила зі мною російською, що в підсумку незрозуміло було, хто кому повинен платити. Втім, ми домовилися, що коли я пограбую банк і буду при грошах, то зайду до неї на півгодинки …

Пізнього вечора вулиці заповнює гуляюча молодь. Московському гостю насамперед впадає в очі відсутність агресії; вітчизняний рефлекс – відсахнутися від голосно розмовляючих, перейти на іншу сторону від компанії підпитих тінейджерів – досить швидко минає, залишаючи замість себе розслаблюючу відчуття безпеки.

Я вже не кажу про те, що більшість йдуть вам назустріч тверезі, посміхаються вам і навіть вітаються. Звичайно, у них це теж рефлекс, і посмішка не означає готовності віддати вам останній «фольксваген» – а все-таки приємно. До речі, про «Фольксвагенів» та інших засобах пересування: на пішохідному переході вищезазначене відчуття безпеки загострюється до крайності. Тобто – машини на вас не їдуть ні при якому світі! Піддати шофера вам не вдасться – він буде стояти біля «зебри», поки ви не перейдете дорогу, навіть якщо за ним вишикується чергу «мерседесів», а ви будете один, як Христос у пустелі. Головне для російського пішохода не пропустити момент повернення на Батьківщину. Кажу це зі свого досвіду, тому що перше, що я зробив після прильоту до Москви – мало не потрапив під машину. Мені здавалося, що машини на «зебрі» гальмують …

Відень – дуже чисте місто. Ціну цієї чистоті ви дізнаєтесь, якщо не полінуєтеся встати одного разу рано-рано вранці і пройтися по тих же вулицях в пору, коли туристичні орди ще відсипаються після вчорашнього набігу. У цей час у Відні, крім вас, немає нікого – нікого, крім машин, миючих асфальт, крім сміттярів, двірників або як там вони у них називаються; крім службовців кафе, миючих скло і пороги своїх закладів; можу також побитися об заклад, що на власні очі бачив на початку сьомого ранку дівчину яка вологою ганчіркою протираю листя бегонії. З половини восьмого починають відкриватися кафешки, заповнюються в цю ранню годину з дивовижною швидкістю. Люди встигають поговорити, випити чашечку кави з штруделем, а вже потім в гарному настрої розходяться по офісах. Описувати віденський Музей історії – справа марна. Але коли у вас «наживо» починає втікати все те, що ви з дитинства жадібно розглядали на репродукціях, – Брейгель, Тіціан, Веласкес … – Дивне відчуття що відбувся побачення може зворушити душу; побачення солодкого і, можливо, трохи запізнілий. Добре тому, хто зустрівся з Брейгелем лицем до лиця в десять років від роду. Навіть якщо людина цього щастя ще не усвідомлює (я маю на увазі свою дочку).

Маршрут, запропонований мені і моїй родині в «Ультрамар-Експресі», поєднував ідею  культурного дозвілля з ідеєю здорового способу життя: після чотирьох днів у Відні ми мали переїхати на південь Австрії, в самі що не є Альпи, в містечко Бадгаштайн, де і прожити залишок двотижневої відпустки. Дорога в Бадгаштайн з Відня займає годин п’ять, але ці п’ять годин, зрозуміло, не рівні вітчизняним п’ятої години дороги: ні поїзд, ні машина, що летить спочатку по рівнині, потім крізь низку тунелів, душі не вимотують – і ось ви вже на тихому альпійському курорті, в містечку, що складається з двох з половиною вулиць, маленької центральній площі з оркестрик, які грають для відвідувачів кафе – і незліченних готелів і хостелів, врослих в гори, що обступили Бадгаштайн з усіх боків.

Оркестрик грав на диво добре, і я навіть звернув увагу дочки: ось, мовляв, що значить музична культура країни! Провінційне містечко, а який оркестр! Через пару днів ми зустріли двох скрипалів з цього оркестру в кафе – говорили вони, зрозуміло, російською. Новосибірський театр опери та балету на підробітках, ап! Жили ми в пансіоні «Грюнебаум», «Зелене дерево» чи то пак. Це дійсно рай – з видом на справжні гори, з пішохідними маршрутами наверх, що дозволяють вам відчути себе завзятими альпіністами (за повної, зауважте, безпеки); з родоновими ваннами, що допомагають, як тут стверджують, можна сказати, при всіх хворобах …

Це було чудове рослинне життя. До речі, тип відпочинку можна вибирати – є в Бадгаштайні хостели цілком пенсійні (в «Грюнебауме», наприклад, немає навіть більярдного столу, мешкають там люди в основному немолоді, і життя закінчується до пів на десяту вечора); по сусідству ж повно спортивних готелів – для більш рухомих (але не менш заможних) панів. А в центрі Бадгаштайна – для зовсім рухомих і абсолютно заможних – є казино. Так що не забудьте точніше сформулювати в турагенції, чого саме ви чекаєте від свого відпочинку в австрійських Альпах влітку. Втім, приголомшливі пейзажі, перепади висот, гірське повітря, пішохідні стежки, привітні люди, ручні білки і водоспад у центрі Бадгаштайна дістануться вам в будь-якому випадку. Жити, звичайно, краще на Батьківщині. Але відпочивати від Батьківщини краще в Австрії.

08 Янв 2004 р  Віктор ШЕНДЕРОВИЧ  За матеріалами газета Іноземець

08 Янв 2004 р

Станіслав ЮШКІH

За матеріалами газети Іностpанец

Така можливість надається на бальнеологічному курорті Bad Blumau в австрійській Штирії. Цілюще джерело з гарячою водою знайшли нещодавно й випадково – шукали нафту. У 1997 готельна мережа, що належить сімейству Рогнер, відкрила на цьому місці приголомшливий «Готель з душею» – його будував видатний австрійський архітектор зі світовою славою, Фріденсрайха Хундертвассер. Цей чоловік був упевнений, що симетричні монотонні будівлі противний людській природі. Тому комплекс ідеально вписаний в ландшафт, тут немає жодного однінакового віконця, нудною прямої стіни і прямого коридору. Фонтани в басейнах бадьорять своєї фаллічностью, а стіни пофарбовані в несподівані життєстверджуючі кольору (в номерах все спокійніше, щоб люди розслаблялися, і взагалі, в хундертвассеровскому стилі немає ніякої нав’язливості).

Тижневий тур включає в себе не тільки вітальний коктейль і напівпансіон (сніданок – буфет з усім, чого душа забажає, обід чи вечерю на вибір), але й користування термальним комплексом. І починається з лікарської консультації. Професіонали вирішують, які процедури, покликані повернути тонус і красу, найбільш ефективні саме для вас і радять індивідуальну дієту. Дотримуватися її легко – смачні та корисні страви закладені в меню численних ресторанів і кафетеріїв Bad Blumau.

Курс, що включає в себе всі можливі процедури, коштує $ 1.800, але в більшості випадків можна не мучити себе протягом доби і обійтися меншою кількістю лікувально-косметичних заходів, ретельно підібраних під ваші особисті проблеми. Одних видів масажу на цьому курорті – 36. Крім того, вам запропонують грязьові аплікації, різні ванни, лімфодренаж і будь-які послуги салону краси. Ще вас мало не в будь-який час доби чекають тренери для тренування тіла і коня для іпотерапії нижніх кінцівок. І, звичайно, всі мислимі види лазень і басейнів. Полегшена програма коштує $ 810.

У Bad Blumau думають не тільки про ваше тіло. Тут регулярно бувають концерти, є дискотека і джаз-кафе. Неподалік – цілих два казино, і це при тому що у всій Австрії їх 16 (фішки теж робив Хундертвассер). Ексклюзивність архітектури і рідкісна зручність готелю призвели до того, що ви приречені опинитися в самому елітарному суспільстві. Тут прагнуть відпочити вершки творчої інтелігенції з усього світу.

Якщо ви захопите із собою родину, вона не перешкодить вам для різноманітності зайнятися тільки собою. Чоловік напевно захопиться гольфом. На цьому курорті кілька полів для цього великосвітського спорту, і одне з них – краще в Австрії. Програма з гольфом коштує $ 990. Дітей теж є куди прилаштувати, причому в залежності від темпераменту їх можна щоранку відправляти у «індіанське село» з гучними спортивними іграми під наглядом досвідчених вихователів. А можна вибрати для них більш спокійну програму, з музикою, малюванням і творчими заняттями. Увечері дітей вам повернуть цілими, задоволеними, але настільки виснаженими, що ви зможете засунути їх в постіль і відправитися веселитися ніч безперервно. Іноді недосипання теж корисне для краси.

Wien Card коштує близько $ 14.4, діє 72 години і дозволяє абсолютно безкоштовно кататися на метро, автобусах і трамваях. Автобус-експрес до аеропорту «Швехат», щоправда, навіть для власників картки небезкоштовно, але дешевше, ніж для бескарточних пасажирів.

У кожного музею для власників картки існують власні знижки: у палацу Хофбург і всіх його скарбниць – 12 відсотків, в Художньому музеї і в Kunsthaus Wien (будинку Хундертвассера) – від 10 до 22 відсотків, в Австрійській галереї в Бельведері – 16 відсотків. Та ж знижка гарантована вам, як власнику Wien Card, в музеї Зигмунда Фрейда і Музеї старожитностей. У зоопарку палацу Шенбрунн і чарівних палацових павільйонах, Пальмовому і метеликів, квитки обійдуться дешевше на 21 – 28 відсотків. У Історичний музей з карткою потрапити наполовину дешевше, а подивитись на Альбертіні – одне з найбагатших у світі зборів графіки – з Wien Card дешевше на 55 відсотків.

Крім цього, кожному, хто купив картку, дешевше сходити в будь-який театр, включаючи оперний, або на концерт. Не набагато, на 10 відсотків – але в грошовому виразі різниця відчутна. Магазини (тільки дорогі) надають знижку в 5-10 відсотків. Спеціальні ціни існують і в кафе. І не дивіться, що знижки мінімальні – за три дні повноцінної прогулянки по Відні ще як заощадите.

Там спробувати, тут вкусити, це лизнути, то пригубити – поки на таке наважуються небагато. І з ресторанними цінами справи мати не хочеться, і в меню іноземною мовою розібратися неможливо.

Так що ж, так і обмежуватися оглядом визначних пам’яток, поїдаючи на ходу гамбургери і стандартну «столовско-європейську» їжу? Ну звичайно ж, ні.
Існують такі заклади для гурманів, які не завдадуть непередбаченого шкоди вашому гаманцю, не змусять вибирати блюдо методом наукового тику і не змусять вас прямо з-за столу відправитися до гастроентеролога.

Ми говоримо про кондитерські.

Розглянемо дуже приватний, але дуже смачний приклад. Віденська кондитерська Demel.

Залишимо за кадром стандартні слова з путівника. Інтер’єр, обслуговування, геній місця – все як належить. Розвідайтеся самі.

Не за інтер’єром ми сюди прийшли, а за тістечками. За тістечками, які (після довгого і болісного вибору перед величезними триярусний прилавками) ви отримаєте на блюдечку ледь не з блакитною облямівочкою і повільно, не поспішаючи – з’їсте? Ні, тут треба інше слово …

Скажімо так, це тістечко поступово зникне з вашої тарілки, і залишиться тільки спогад про щось дуже легке, ні з чим не порівнянне і незрозуміло з чого зроблене.

Спогади вам вистачить на весь вечір, але з ранку вам знову – неодмінно! – Захочеться зайти в Demelі спробувати інше диво – смачне, чарівне, неможливе, але все-таки інше. І на наступний, і на наступний день – доки не скінчиться Відень і не доведеться прямо з кондитерської бігти стрімголов на літак.

Будете у Відні – зайдіть в Demel.

Втім, у будь-якому європейському місті, а не тільки у Відні, можна знайти таке диво. Це вам не фото на фоні Ейфелевої вежі – кондитерські поки не потрапили в поле зору більшості російських туристів. Після поїздки буде чим похвалитися.

Карта метро Відня

У різних областях країни існують свої улюблені страви. Приміром, саме смачне, але і в той же час саме просте, страву в Тіролі – грестль, запіканка з картоплі, борошна і м’яса, в яку кладуть ще й тірольський шпик. До речі, в тому ж Тіролі обожнюють фруктові кнедлики, що виготовляються з картопляного тіста.

У Штирії місцеві жителі дуже люблять гасити м’ясо з різними спеціями і корінням, запиваючи вином непоганої якості. А в Карінтії обожнюють вареники з сиром, поливають рясно рослинною олією, а також форель, яка у великій кількості водиться в річках і озерах Карінтії.

У Зальцбурзі коронна страва – галушки. Існують в австрійській кухні і страви, однаково популярні у всій країні. Наприклад, шінкенфлекерлн, щось подібне до локшини з шинкою, до якої додаються яєчний білок, сир і безліч інших інгредієнтів. Всього існує понад сто способів приготування шінкенфлекерлн.

Численні туристи, які відвідують Австрію, більше знають іншу страву, що подається практично скрізь, – віденський шніцель. У звичайному ресторані середньої руки віденський шніцель коштує від $ 15. Така висока ціна пояснюється тим, що справжній шніцель робиться тільки з телятини, найдорожчого м’яса в Австрії. Хоча готується дуже просто: м’ясо відбивається дерев’яним молотком, солиться, обвалюється в паніровці і збитих яйцях, а потім смажиться в жирі на сковороді. Крім шніцеля у віденських ресторанах подають картопляні салати, бакхун (печену курку) і кайзершмаррен. Готують кайзершмаррен так: у сковороду виливають суміш з молока, яєць, цукру та борошна. Коли страва трохи підсмажиться, його перевертають і начиняють родзинками і корицею. Потім вилкою рвуть на шматочки, зажарюють до хрускоту. Потім кайзерскій омлет посипають цукровою пудрою і подають.

Найпопулярніше в Австрії солодке блюдо - штрудель, яблучний пиріг або рулет. Приготування цих ласощів вимагає великого уміння. Тісто для штруделя повинно бути тонким як цигарковий папір, і таким ніжним, щоб танула в роті. В Австрії ще зовсім недавно наречену вибирали по її вмінню готувати штрудель. При приготуванні цих ласощів, крім яблук і борошна, використовують свинячий смалець, родзинки, мигдаль, корицю, сир і панірувальні сухарі. Подають штрудель до кави або чаю.

Німці пишаються своїм пивом, росіяни – горілкою, а англійці – віскі. У австрійців ж останнім часом предмет особливої гордості - вино. У країні кілька виноробних районів. Наприклад, в долині Вахау на берегах Дунаю виробляють рислінг, «Грюнер Вельтліннер«, що відрізняється ніжним і свіжим смаком стиглих фруктів. На півночі від Кремса розташований район Кампталь-Донауланд, для якого характерні «Мюллер тургау» і той же рислінг. Зовсім поруч з Віднем знаходиться містечко Клостернойбург, де місцеві ченці виробляли вино ще 900 років тому, і їхня школа виноробства вважається однією з найстаріших у Європі. Особливо добре тут сухе вино «Хойрігер». Так називається і молоде вино з винограду останнього врожаю, яке не подають на стіл до 11 листопада (Дня Святого Мартіна), так і невеликі таверни, де можна випити келих-другий. Останнім часом популярними стали і вина із Західної Штирії. Наприклад, «Шільхер» – яскраво-червоне вино, або білі вина «Мускателлер» і «Моррілан«. Найстарішою виноробної селом в країні є Маутерн. З 450 року н. е.. з цією назвою пов’язана історія виноградарства. Сама велика мережа винних підвалів Австрії знаходиться в селі Хадрес. Тут житлових будинків менше, ніж винних підвалів. У долині Пулкауталь існує традиція відкривати всі підвали для вільного відвідування в перший понеділок після Великодня. Найбільший виробляє вино в Штирії селищем вважається Гамлітц, яка добре відома що проводяться щорічно в першу неділю жовтня фестивалями вин.

А прокинемося ми … Ну, припустимо, в Майрхофені. Як ми сюди потрапили? В Інсбруку прямо з аеропорту нас забрав автобус і по шикарному автобану за годину докотилася до місця призначення. Встигли подивитись, що трава зелена, що гігантський за тірольським поняттями Інсбрук, як і раніше вбранні, і що на схилах, що піднімаються за містом, снігу навалом. Майнула зелена ж голова з величезними очима і ротом-водоспадом – це підземелля музею Сваровські. Городок Енбах, розвилка на Майрхофен, довгий полого завертають праворуч тунель – і ми вже в долині Циллерталь. Тих, хто їде цією дорогою вперше, дивує – а де ж схили, заради яких весь сир-бор? Вдень по обидва боки дороги видно лише йдуть вгору ліси з рідкісними будиночками-пансіонатами. Вночі ж зовсім нереально виглядають вогники цих пансіонів, настільки високо вони забралися. А ось і казковий Майрхофен.

Так от, перше пробудження на новому місці. Неважливо, оселилися ви в помпезному Elisabeth або скромному пансіоні, прокинетеся ви в обстановці австрійських традицій – меблі, фіранки, стільці, картинки на стінах та інша навколишнє середовище наводить на думку про затишок, який шліфувався сотні років. Ранковий туалет можна проводити під включений телевізор – на третій кнопці з сьомої ранку і до дев’яти нон-стоп йде пряма трансляція з автоматичних телекамер, розташованих в самих популярних районах катання. Причому не тільки в Тіроль, але і в Зальцбурзі, і в Баварії … Ага, ось логотип Ціллертальской долини: вітер слабенький, температура на висоті 2500 – мінус п’ять градусів. Казка! Костюм надітий, рукавички не забули, окуляри опущені на шию і розгорнуті до спини (так крутіше!), А от лижі й черевики ми не взяли – лінь тягти з Москви-то. Спускаємося на сніданок.

Шведський стіл в австрійському виконанні багатий, але не важкий. Булочки (о, ці ароматні, десяти сортів булочки …), джем, попкорн, мюслі, йогурти, джеми, сири, ковбаси, фрукти, соки, омлет, смажений бекон і сосиски … Я не втомив? Їжте-їжте. Вже все? І яблучко в кишеню взяли? Правильно, тут таке не вважають моветоном – якщо не захоплюватися. Вулички вимощені гранітної бруківкою, по якій ми поволі йдемо до центру містечка. Половина магазинів – спортивні, що не дивно. Про ціни ви вже чули, ціни серйозні. Але не впадайте у відчай – розпродажі починаються перед Різдвом, а товари торішньої колекції з самого початку сезону продаються зі знижками. А ще є кошика на вулиці – рукавички, шльопанці (ви ж в басейн підете?), Шапочки, шарфи – від кращих фірм, але з цілком китайським цінами. Ну все, залишаємо шопінг на потім, ми ж кататись приїхали!

Прокат спорядження – прямо в приміщенні нижньої станції підйомника. У спеціальну картку вписуєте своє зростання, розмір взуття, кваліфікацію і час, на який берете спорядження. Краще відразу на весь термін, вийде помітно дешевше. Орієнтовно прокат повного комплекту (лижі і палиці, черевики) на тиждень коштує близько 120 євро. Можна взяти і сноуборд, і короткі лижі-сноублейди (близько 80 євро). Чим гарний прокат – там все сучасне. Якщо не сподобалась ця модель, можна на наступний день спокійно взяти іншу.

Так, ходою змінилася – ми в боти. Тепер в касу, беремо скі-пас, причому теж на тиждень (170 євро), карту району катання (обов’язково!) І білу гумку, на якій скі-пас буде бовтатися на шиї. Процокав по гратчастим щаблях, ми збираємося в затишну кабінку, попередньо встромивши лижі у спеціальні кріплення зовні. Головний витяг в Майрхофені тим добрий, що поїздка на ньому замінює екскурсію на вертольоті або політ на параплані, оскільки панорами відкриваються чудові. Але ось кабіна ковзає майже вертикально вгору вздовж зарослих лісом скель – і раптом відкриваються величезні відкриті схили. Так ось де тут катаються!

Але на верхній станції кататися варто, якщо ви вперше стали на лижі – тут як раз коротенький бебі-ліфт, невелика полога гірка. Ви потренуйтеся, а ми – вище, на крісельному підйомнику. Сучасні «кресельнікі» оснащені корисною штукою – транспортерної стрічкою, на яку стаєш перед посадкою. Вона розганяє тебе до потрібної швидкості, в результаті в рушійне крісло сідаєш спокійно, як на табуретку. Сіли втрьох-вчотирьох на м’яке сидіння – і опустили спеціальний пластиковий козирок від вітру. Два кілометри проходять в вертіння головою, а на верху зовсім очі розбігаються – куди їхати? Ось карта і стала в нагоді. У кожної траси свій колір і номер. Чорні – для майстрів, червоні – середньої складності, сині – зовсім прості. Номери вказані на віхи, якими розмічені всі траси, тому заблукати неможливо.

Відкриваємо сезон обережно, сломя голову не мчимо … Ми ж розвідує трасу! Що лежать на схилах у мальовничих позах сноубордисти, яким не треба накручувати кілометраж, а хочеться просто потусуватися з друзями на схилі, додають в пейзаж яскравих фарб. Коли вони не лежать, вони починають стрибати з трамплінів, носитися по спеціально зробленим хафпайп-напівтрубі або йдуть з обладнаних трас в ліси і там кричать «шитий!» в кожному заметі. Але пристойні туристи так не роблять – хоча б тому, що на катаються поза трасою страховка не поширюється.

Один спуск, другий, третій. Ноги гудуть, а хочеться ще. Ось і чорний крутий схил перемогли, от і на широченному червоному досхочу дуг намалювали … А ось на цій були? Здається, так. А на цьому? Якщо заплуталися – саме час перекусити. Можна каву з бутербродом, можна і пивка з сосисками, можна і повне обіднє меню освоїти.

Відпочивши, осилимо ще спуску три-чотири – і додому, вниз. Якщо ваша фантазія не дозволила вам прокинутися (див. вище) в готелі з басейном, не впадайте у відчай – басейн знайти не складно, а після перших днів катання він просто необхідний. Сауна також зайвою не буде – щоб м’язи не боліли.

Вечір … Вечір виявляється не менш інтенсивним, ніж весь попередній день. Годують в Тиролі на забій – вже й місця немає, куди потрібно з’їсти все принесене, а не відірвешся. І пиво … Так, стоп! Ще пара хвилин таких інтенсивних спогадів, і я кину до біса сім’ю, роботу і на останні гроші знову піду в Альпи – оновлювати враження. Або взагалі попрошу там політичного притулку … Може тоді я зможу подивитися на Тіроль критичним поглядом?

- Російські туристи в Австрії – помітне явище?

- В останні роки навіть дуже помітне. Перший стрибок попиту росіян на Австрію відбувся в 1989 році, тоді австрійську візу отримали близько 34 тисяч туристів з Росії. З тих пір цифра неухильно зростає: в 1998 році було перевищено межу в 100 тисяч чоловік, за підсумками цього року очікується вже 150 000. Кількість діб у готелях, яке припадає на туристів з Росії та країн СНД на даний момент складає близько 700 тисяч на рік, а до 2010 року ми очікуємо зростання цього показника до мільйона.

- І на якому місці Росія за кількістю відправлених до Австрії співгромадян?

- Десь на п’ятнадцятому поки …

- Поки що?

- Якщо тенденція збережеться, то вже через два, максимум три роки Росія обжене Францію і вийде на десяте місце. Це дуже серйозний показник. Приблизно 40% відпочиваючих в Австрії приїжджають з Німеччини, 30% – самі австрійці, далі йдуть Голландія, Великобританія, Швейцарія, Італія, Бельгія … Усім їм, погодьтеся, простіше добиратися до австрійських курортів, багато жителів Німеччини просто приїжджають на вікенд.

- І який же імідж російського туриста в Австрії?

- Імідж, як з’ясовується, річ мінлива. Спочатку, коли перші масові заїзди складали люди багаті, але не самі делікатні, думка про росіян було далеко не найкращим. Наскільки я знаю, і в самій Росії імідж цих людей був, м’яко кажучи, не дуже … Тепер же, коли приїжджають люди з різних верств, і, як правило, не раз вже побували в Європі, ставлення до них таке саме, як і до представників інших країн.

- Росіяни змінилися. А австрійці?

- Теж змінилися. Але не через росіян – з ростом туристичної популярності Австрії поступово змінюються правила і традиції, ще півтора десятка років тому здавалися непорушними. Скажімо, в неділю магазини не працювали. Ніде. Ні за яких обставин. Та й у суботу працює магазин вважався рідкістю. Тепер у суботу магазини відкриті, а в туристичних регіонах і недільний шопінг стає звичним явищем.

- У Росії поїздка до Австрії однозначно асоціюється з двома поняттями – Відень і гірські лижі …

- Влітку росіян у Відні більше ніж у Тіролі, головному гірськолижному регіоні, взимку – менше. Але на два ці місця припадає дві третини туристів з Росії та СНД. Плюс дуже популярний Зальцбург, і на частку інших місць, навіть таких відомих, як Каринтія, залишається зовсім нічого. Туристичні структури гірськолижних регіонів докладають величезних зусиль, щоб збільшити потік туристів в літні місяці. Зараз на російському туристичному ринку з’являються цікаві пропозиції, як наприклад Зальц-Каммергут. Сподіваюся, російські полюблять австрійське літо так само, як і австрійську зиму.

- А взимку всім вистачає місця?

- Вистачає. Деякі регіони, за різних обставин не стали поки популярними в Росії, дуже хочуть виправити ситуацію. Скажімо, регіон Дахштайн-Тауерн, де розташований відомий курорт Шладмінг, дуже зацікавлений у зростанні числа туристів з Росії і орієнтований на співпрацю.

- Це має на увазі певне зниження цін для російських туристів?

- Думаю, так. Найбільш демократичним і тому самим популярним в Росії поки вважається Майрхофен. За пальму першості з ним зараз активно сперечається Зельден (регіон Отцталь). Саме в Зельдені п’ять років в кінці сезону влаштовували грандіозне шоу «Ганнібал», відтворюючи перехід карфагенського війська через Альпи. У 2006 році почнеться нове шоу під назвою «Марс». Деталі сценарію організатори зберігають в таємниці, поки відомо лише, що на очах глядачів розгорнеться масштабна битва двох медіагіганта. Декорації оформлять на основі знімків, переданих космічними апаратами. А в Цель-ам-Зеє в останні дні квітня пройде «Русская неделя», на яку з’їдуться гірськолижники всіх поколінь, російські спортивні керівники, відомі артисти … Тим, хто їде до Австрії не кататися, нагадаю – 2006 рік оголошений «Роком Моцарта», урочистості та концерти пройдуть у Відні та Зальцбурзі.

- Багато хто нарікає, що відпочинок в Австрії дуже вже дорогий …

- Австрія і не прагнула ніколи стати країною масового туризму. Так, дорого. Але сервіс і всі інші складові відпочинку в Австрії відповідають запитуваним грошей. Але для небагатих фанатів гірських лиж та молоді вихід є. Недорогі апартаменти або пансіон, кінець сезону, не дуже зручний чартер, на який погано продаються місця – і виходить тур, реальна ціна якого близько 500 євро. І на цю суму ви отримаєте дуже гідне проживання і справжній австрійський сервіс.